Блог сім'ї, яка переїхала з великого міста жити в село

25 липня 2018

7/25/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів

На Львівщині у селі Звенигород цьогоріч розпочнеться створення першого в Україні історико-культурного парку "Древній Звенигород". Про це сьогодні, 25 липня, розповіли автори ідеї, чий проект виграв 12 млн грн на реалізацію задуму, інформує Гал-інфо.

За словами т.в.о. директор департаменту архітектури та містобудування Львівської ОДА Оксана Ткачук, ідея створення парку виникла у працівників  департамент архітектури та містобудування ЛОДА ще у 2016 році.

"Спершу ми навіть не знали як він буде називатись і що загалом з себе представлятиме. Тоді, два роки тому, ми на архітектурно-містобудівній нараді розглядали генеральний план села Звинигорода. Ми переконались у тому, що вся територія населеного пункту - це пам'ятка археології, що потребує охорони та збереження.Відповідно до законодавства ми не можемо розробляти таку документацію як історико-архітектурні опорні плани. Для подібних міст - така практика обов'язкова, проте якщо говорити про села, то це не можливо. Тому задля збереження цієї історичної пам'ятки єдиним виходом зі ситуації було написання проекту, що ми і зробили у 2017 році.

Цьогоріч на території пам'ятки археології національного значення розпочнеться створення першого  в Україні істоико- культурного парку "Древній Звенигород". Наш проект переміг на конкурсі проектів регіонального розвитку від Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України. На реалізацію нашої ідеї виділили 12 млн грн у межах секторальної бюджетної підтримки ЄС", - розповіла Оксана Ткачук.

Співатором проекту стала багаторічна дослідниця Звенигорода, молодший науковий співробітник НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України Наталя Войцещук. Археолог каже, що створення парку - це процес становлення української нації.

"Українці повинні пам'ятати та знати історію своїх предків. Тому ми рішуче налаштовані реалізувати проект. Старатимемось виконати план у найкоротші терміни. Це орієнтовно рік. Спершу ми впорядкуємо теритоії пам'ятки та центральної площі села. Другий крок, на мою думку, найважливіший для збереження  - це консервація пам'яток княжої доби.

Проте тут варто наголосити на тому, що об'єкт буде відкритий для охочих ознайомитись з історією. Для цього ми створимо туристичні маршрути", - розповіла у коментарі для Гал-інфо Наталя Войцещук.

06 травня 2018

5/06/2018 I Володимир Шостак I ,    немає коментарів
Взялися розбирати стару стайню з каміння. Скільки то треба було колись прикласти зусиль, щоб навести так багато каміння, а потім ще вимурувати з них стіни.

Ця стайня з каміння перекладеного глиною простояла понад 70 років.









17 квітня 2018

4/17/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів
Почали впорядковувати полуницю. Зняли агроволокно з полуниці, яку накрили ще зимою до морозів, глянути, що там твориться, а там вона себе почуває чудово і починає цвісти. Різниця з кущиками того самого сорту, але які не була накриті - дуже суттєва. І суть не тільки в тому, що вони швидше цвітуть, а самі кущики на вигляд кращі ...
Ці кущі полуниці - це власна розсада, яка буда посаджена минулого року в літі.







02 березня 2018

3/02/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів

Триває валка дерев вздовж дороги за селом Звенигород в напрямку села Коцурів. З одного боку ці тополі вже старі і завдавали клопоту після буревіїв, а з іншого - вони були окрасою регіону. 
Ці дерева робили цю дорогу досить унікальною і гарною, її часто знімали для різних роликів, наприклад вона на відео SoftServe. Хотілось щоби не просто зрізали дерева, а взамін було посаджено інші насадження.






Ще трохи і цих дерев вже не буде

17 лютого 2018

2/17/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів
Оце круто, у сусідньому селі Звенигороді створять історико-культурний парк «Древній Звенигород», щоб відкрити для огляду туристів із України та з-за кордону розкопки столиці Звенигородського князівства, відомого з XІ століття. Як інформує ZAXID.NET на створення парку у 2018 році витратять 12 млн грн.

Цей проект є одним із переможців конкурсу проектів регіонального розвитку Мінрегіону і отримає на реалізацію близько 12 млн грн у межах секторальної бюджетної підтримки ЄС. Про це йдеться у повідомленні прес-служби міністерства.

Історико-культурний парк створять на площі близько 38 га, які погодилася виділити Звенигородська сільрада, повідомила ZAXID.NET начальниця відділу охорони історичних пам’яток Департаменту архітектури і розвитку містобудування Львівської ОДА Ганна Харун.

«Перемога у конкурсі стала результатом кількарічної роботи ініціативної групи археологів та архітекторів. Парк створюється, у першу чергу, щоб зберегти пам’ятку археології національного значення. Також хочеться, щоб вона стала привабливою для мешканців Львівщини, сусідніх областей та туристів із закордону», – зазначила Ганна Харун.

За її словами, вирішили перейняти досвід Польщі та Франції, де парки створені довкола археологічних пам’яток є популярними місцями культурного відпочинку.

Відвідувачам парку відкриють для огляду елементи археологічної пам’ятки – давнього Звенигорода. Зокрема відкриють фундаменти двох давніх церков, фундамент палацу у дитинці. У парку прокладуть мережу стежок, зокрема до дитинця та оборонних валів, та влаштують освітлення. Також будуть створені інсталяції, які даватимуть уявлення про життя у давньому місті.


У структуру парку увійдуть діючий музей, бібліотека, пам’ятник «900 років Звенигороду». Для зручності туристів сформують необхідну інфраструктуру: відремонтують дорогу, влаштують зупинку громадського транспорту та паркувальну зону. До слова, зі відстань від Львова до Звенигорода – усього 25 км.

Поблизу пам’ятника «900 років Звенигороду» створять громадський простір. Ще одна відпочинкова зона буле влаштована на набережній місцевої річки.

Ганна Харун зазначила, що проект планують реалізувати до кінця 2018 року.

16 лютого 2018

2/16/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів
Час невблаганно летить, сьогодні минає п'ять років з того дня, як наші ноги вступили на сільську землю. Про "висадку" на село можна описати словами Ніла Армстронга, командира «Аполло-11», тільки трішки змінивши його вислів: «Це маленький крок для людини, але великий стрибок для сім'ї». )))

Ось так виглядав перший день переїзду на село. Ціла кімната всяких речей і ми.

Підготовка до переїзду тривала майже два роки, що включала створення початкових умов для проживання. А про перше знайомство з селом, яке відбулося за два роки до переїзду, можна переглянути тут.

За ці п'ять років багато що змінилося: діти пішли в садочок і в школу, господарка поповнилась курми, котами та псом ... і звичайно дещо вдалося зробити по хаті, подвір'ї, городу ... За всіма змінами та труднощами, які відбуваються в нас на селі, можна спостерігати за публікаціями на цьому блогу і відповідно на facebook.

Деякі суттєві роботи, які робилися по господарстві, можна побачити на відео time-lapse та 3D панорамах, що нижче.



Як змінювалось подвір'я з господаркою, можна побачити на цих 3D панорамах:

3D панорама подвір'я 2014 р.


3D панорама подвір'я, квітень 2015 року.
3D панорама подвір'я, вересень 2017 року.


Більше фотографій, відео та просто стежити за нашим Життям в селі, можна на нашій сторінці facebook




15 лютого 2018

2/15/2018 I Володимир Шостак   немає коментарів
Натрапив в інтернеті на розповідь про село Коцурів письменника Богдана Волошина, якого найбільше захоплення – відкриття для широкого загалу знаних і не дуже сіл та містечок рідного краю.

Ось його текст, який я проілюстрував своїми фотографіями та 3D панорамою.

З навстіж відчиненого вікна несамовито пахне скошеною травою, ранковою прохолодою і щойно народженим сонцем. У такий день гріх сидіти вдома. А куди навідатись? За вікном занявчали сусідські коти. Ось і маршрут! Я давно хотів дістатись села Коцурів і перевірити, чи там справді багацько коцурів?

15 хвилин маршруткою і я стою на кручі, оглядаючи розкішну панораму долини, обрамленої горами. Земля вражає всіма відтінками зеленого, як і небо синню. Можна безмежно довго так стояти, але вітер куйовдить волосся і штовхає у спину, наче підганяючи. Час іти, і крутою стежкою злітаю у Відники, минаю мальовниче село і виходжу на гостинець, що провадить до княжого Звенигорода і далі.

Про всяк випадок вирішив спитати у когось з місцевих про дорогу до Коцурова.

– Коцурів? – перепитала молодичка і засоромлено знизала плечима, аж заколихалось усе її багатство під футболкою, – знаю, що дорога провадить до Звенигорода, а далі я не була...

Що ж то за село таке загадкове, що навіть місцеві про нього не знають? Мене ця історія ще більше заінтригувала і я наддав ходи. Дорога стелилась долиною і була давньою, бо обабіч росли велетенські столітні тополі. Праворуч тягнулась справжня гірська гряда, хоч і невисока – з полонинами, лісами і церковцями. Йти було легко і весело.

На безлюдному сільському роздоріжжі побачив самотню автобусну зупинку, на якій рукою, ще не дуже вправного місцевого Пікассо, були намальовані гори, море, калина, лебідонька в короні. А неподалік висіла імпровізована табличка із написом «Коцурів». Я на місці.

Село причаїлось біля підніжжя гори Камули. Кажуть, то найвища гора між Уралом і Карпатами. Колись була в мене думка «осідлати» її, але вона вкрита лісом, тож крім неба і дерев там важко щось побачити. Інша справа Коцурів... На околиці села давній цвинтар. Поміж високих трав знайшов справжнє диво – великий багатораменний хрест, більше схожий на кам’яну багатопелюсткову квітку, ніж на символ Христа. Заворожує.

Трохи далі побачив милу церковцю початку XVIII століття, а поруч велику нову під сяючою бляхою. А далі... Мені перехопило подих. Неподалік гордо стояла споруда, чимсь схожа на шотландський замок роду Маклаудів – товстезні стіни, вікна-бійниці, дах критий червоною дахівкою...
Звісно, що це ніякий не замок, радше шпихлір для зберігання збіжжя, але ж помріяти ніхто не забороняє, правда? Кортіло розпитати у місцевого люду про цю цікаву знахідку. Та людей не було видко. Десь неподалік бачив гурт місцевих за столиком. Вони нагадували кельтів-друїдів, які ворожать на пивних корках, але повертатись не хотілось. Та доля сама все зорганізувала. Я знав, що фіґура незнайомця в шортах і з фотоапаратом не залишиться непоміченою. Так і сталось. Мене нагнав чолов’яга на ровері і простягнув для вітання міцну долоню.

– Добрий день! Бачу, що ви в нас ходите, фотографуєте. Хтів спитати, куди йдете?

Я потиснув руку і розповів, що давно мріяв побувати у цьому славному селі. А ще хотів би знати, що то за споруда така, на замок схожа.

– А... Та то панське шось.

Панське – значить те, що залишилось від пана, не людське. А якщо не людське – то доля цього шпихліра буде сумна... Поцікавився, куди далі провадить дорога.

– Та нє, ви вертайтесь, тут у нас тупик. Нє, можна вийти на дорогу, але там маршрутка раз в день ходить, ліпше вертайтесь назад. За горою вже Перемишлянський район...

Останні слова він сказав так, наче Перемишляни це вже інше князівство, яке ворогує з місцевими. Вертатись – то вертатись. Але ще вирішив перейтись селом і вийшов на вигін. Понад потічком розкошувала уся коцурівська живність – корови, коні, вівці, гуси. Жодних коцурів я не бачив. Хотів розпитати про них в пастуха, але він так безбожно матюкався на худобу, що мені перехотілось.

Довелось таки повертатись. Повернувши на Звенигород, я ступив на свіженький, днями покладений асфальт. Аж подих перехопило! Невже так буває, щоб між селами проклали таку прекрасну дорогу? Ще одна дивовижа цього дня.


У прадавньому Звенигороді завжди чудово: на городищі, що круто піднімається над долиною, гуляє вітер, у небі шугають лелеки і шуліки, довкруж простір, краса і щастя. Життя видається легким і безжурним, хоч це й неправда. Варто подивитись на спрацьованих селян. Але вони дають собі раду і не розпачають. Сподіваючись на краще, дбають про сьогодні. Цей непоказний оптимізм і надія завжди мене вражали в наших людях. Я знаю – так буде завжди. Як завжди підпиратиме небо гора Камула, а біля її підніжжя горнутиметься село Коцурів. Без коцурів.

24 грудня 2017

12/24/2017 I Володимир Шостак   немає коментарів
Закінчили утеплювати курник з середини сіном і вийшов такий собі еко-курник. Практично всі матеріали були використані від розібраної старої стодоли включали і черепицю на дах.